Положення законопроекту №9103 та його можливий вплив аналізує громадський активіст та медіаексперт, голова руху "Всі разом!" Руслан Кухарчук:

У Верховній Раді України зареєстрований проєкт закону «Про інститут реєстрованих партнерств». Реєстраційний номер 9103 від 13 березня. Законопроєкт передбачає легалізацію одностатевих союзів в Україні, а також визнання на території України зареєстрованих в інших країнах одностатевих партнерств і «шлюбів». Ініціатором законопроєкту виступила народний депутат з фракції «Голос» Інна Совсун. До неї долучилися ще 17 колег з фракцій «Голос» та «Слуга народу».

Документом пропонується, щоб реєстрацію одностатевого партнерства міг здійснювати будь-який орган державної реєстрації актів цивільного стану – на підставі заяви двох чоловіків або двох жінок. Запропонована законодавча ініціатива пропонує фактично повністю прирівняти в Україні союз гомосексуалістів до шлюбу і сім’ї. Навіть всиновлення дітей дозволяється одному з учасників одностатевого партнерства.

Історія питання і суспільний спротив

Вперше ідея одностатевих цивільних партнерств в Україні виникла у 2015 році. Тоді уряд Арсенія Яценюка затвердив документ під назвою Національна стратегія у сфері прав людини на період до 2020 року. Згідно плану дій з реалізації тієї стратегії передбачалося, що у 2017 році Кабінет міністрів України подасть до Верховної Ради відповідний законопроєкт. Але цього не сталося через дуже поважні причини…

У 2016 році у відповідь на ці скандальні пункти Нацстратегії і Плану дій розгорнулася масштабна національна правозахисна кампанія «Не вирізайте сім’ю в Україні». Вона реалізовувалася у двох напрямках: вуличні заходи та рішення місцевих рад. Для розуміння масштабу і динаміки цього руху достатньо назвати кілька яскравих фактів…

Вуличні сімейні заходи мають давню історію в Україні, але саме з 2016 року вони набули ознак національного руху під єдиним гаслом «Всі разом – за сім’ю!». Про цю динаміку свідчать такі цифри: 2016 рік – 23 міста і понад 60 000 учасників, 2017 рік – 35 міст і близько 100 000 учасників, 2018 рік – 60 міст і 210 000 учасників, 2019 рік – 65 міст і понад 240 000 учасників. Таким чином вуличний сімейний правозахисний рух в Україні став чи не наймасовішим і найструктурованішим у Європі. Моніторингові місії ОБСЄ неодноразово згадували про це у своїх звітах.

Тоді ж розпочався марафон рішень місцевих органів влади. З 2017 до лютого 2022 року рівно 100 місцевих рад проголосували Рішення про звернення до всіх центральних органів влади з конкретним переліком вимог:
1) зберегти чинну редакцію статті 51 Конституції України, у якій декларується, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки;
2) не допустити ухвалення законодавства про цивільні партнерства, зокрема – одностатеві;
3) вилучити словосполучення «сексуальна орієнтація» і «гендерна ідентичність» з усіх законів та підзаконних актів як такі, що несуть виключно ідеологічне навантаження.

Серед місцевих рад, які проголосували це рішення, також понад половини обласних рад України. Це стало справжньою сенсацією та унікальним явищем на європейському континенті.

До вуличних заходів і рішень місцевих рад також слід додати сотні звернень громадських і релігійних організацій з аналогічними вимогами. Все це призвело до того, що виконання Плану дій в частині впровадження інституту цивільних партнерств було заблоковане. Фактично – на вимогу всієї української громади. Ця національна позиція стала настільки однозначною і одностайною, що Міністерство юстиції констатувало у своєму підсумковому звіті буквально наступне:

«До Міністерства юстиції надійшла велика кількість звернень від обласних, міських, районних у містах рад, громадських і релігійних організацій стосовно неприйнятності і зупинення виконання Плану дій у частині підпункту 6 пункту 105. Розглянувши усі зазначені звернення, враховуючи їх значну кількість, та проаналізувавши Конституцію України, чинні міжнародні договори України, інше відповідне законодавство вважаємо, що підпункт 6 пункту 105 Плану дій не може бути реалізований». (Даний підпункт Плану звучав так: «Розроблення та подання на розгляд Кабінету міністрів України законопроєкту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар»).

Друга спроба. Зміст законопроєкту
У 2021 році вже чинний президент Володимир Зеленський підписав новий Указ Про Національну стратегію у сфері прав людини. Текст нового Плану дій до 2023 року суттєво відрізняється від попереднього аналогічного документу. По-перше, його дія розрахована на три роки, а не на п’ять. По-друге, за обсягом він майже втричі менше. Але у плані залишився пункт 33: «Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо запровадження інституту зареєстрованого цивільного партнерства».

Станом на зараз уряд такий законопроєкт не подавав. Але замість Кабміну це зробила група народних депутатів з двох фракцій. Семеро депутатів з фракції «Голос» (Совсун Інна, Рудик Кіра, Железняк Ярослав, Устінова Олександра, Цабаль Володимир, Стефанишина Ольга, Василенко Леся) і одинадцятеро депутатів з фракції «Слуга народу» (Мережко Олександр, Потураєв Микита, Подгорна Вікторія, Гурін Дмитро, Швець Сергій, Галайчук Вадим, Булах Лада, Бондар Ганна, Циба Тетяна, Мезенцева Марія, Шуляк Олена). Саме вони зареєстрували проєкт Закону «Про інститут реєстрованих партнерств» (№9103).

Документ вражає кількістю норм, які прямо суперечать Конституції Україні, Сімейному кодексу та всьому духу чинного українського цивільного законодавства. Поглянемо лише на кілька статей, які засвідчують про базовий підхід авторів документу…

У статті 1 законопроєкту написано: «Реєстрованим партнерством є зареєстрований в порядку, визначеному цим Законом, добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб, однієї чи різної статі… Реєстровані партнери вважаються один щодо одного близькими родичами».

У статті 8 говориться: «Реєстровані партнери є членами сім’ї, які мають право на призначення пенсії, на отримання грошової допомоги та на інші соціальні гарантії, у випадках передбачених законодавством.

Стаття 19 зазначає: «Реєстровані партнери набувають статусу члена сім’ї першого ступеня споріднення одне щодо одного».

Подібні формулювання у тексті повторюються неодноразово. Таким чином автори ініціативи прямим текстом вказують, що в їхньому розумінні одностатева пара де-факто є сімейним подружжям, саме тому всюди використовуються слова «сім’я, сімейний, сімейний союз, спорідненість першого ступеня».

Окрім базового змісту, більше половини сторінок законопроєкту присвячені аспектам внесення змін в усі дотичні вже чинні закони і кодекси. І всі ці зміни і доповнення стосуються того, щоб після слів «чоловік», «дружина», сім’я», «подружжя» в усіх без винятку випадках через «,» було додане словосполучення «реєстрований партнер» або «реєстроване партнерство».

Для прикладу – цитата:
«У Сімейному кодексі України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, ст.135):
– у статті 39:
в частині першій після слів «в іншому зареєстрованому шлюбі» доповнити словами та символами «, в реєстрованому партнерстві з іншою особою».

І так – 34 сторінки от саме подібного змісту. Це фактична спроба суцільної перепрошивки всього правового поля України всупереч Конституції і власне цьому правовому полю.

Атака на інститут шлюбу і сім’ї
Конституція України дає чітке і однозначне визначення поняттю шлюб: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка» (ст. 51). Сімейний кодекс продовжує цю логіку: «Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства» (ст. 3).

Важливим законодавчим пунктом є ще одне твердження Сімейного кодексу: «Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану» (ст. 21).

Своєю чергою законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» пропонує вважати «сімейним союзом» зокрема одностатеву пару. Також пропонується вважати членами однієї сім’ї зареєстровану пару гомосексуалістів. Обидві концепції прямо суперечить Конституції України і Сімейному кодексу. Це дає всі підстави голові Верховної Ради, посилаючись на ст. 94 Регламенту, повернути цей законопроєкт розробникам навіть без його включення до порядку денного та розгляду на пленарному засіданні парламенту.

І це ми ще навіть не починали розвивати пряму норму українського законодавства про те, що сім’я може виникати виключно на підставах, що «не суперечать моральним засадам суспільства». Поза всяким сумнівом, гомосескуальні стосунки суперечать цінностям, моралі і традиціям українського народу. А тому такі стосунки і з цієї причини не можуть бути підставою для виникнення «сімейного союзу».

Про дітей
Всупереч поширеній думці запропонований законопроєкт передбачає також фактичне всиновлення або взяття під опіку дітей для подальшого їхнього проживання разом з парою гомосексуалістів або лесбійок.

Сімейний кодекс у статті 211 зазначає, що усиновлювачем може бути як подружжя, так і одна особа віком не молодша двадцяти одного року. Тобто будь-який дієздатний громадянин України має потенційне право бути опікуном або всиновлювачем будь-якої кількості дітей. А у разі ухвалення закону 9103, індивідуальний усиновлювач може без жодних обмежень укласти одностатеве зареєстроване партнерство.

Сімейний кодекс України прямо вказує: «Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі». Але чинне законодавство ніяк не забороняє особі бути індивідуальним усиновлювачем і при цьому жити у фактичному гомосексуальному союзі або одностатевому зарєстрованому партнерстві у випадку ухвалення відповідного закону.

Таким чином діти автоматично потраплять у домогосподарство, де спільно проживають дорослі особи, які практикують гомосексуальні стосунки. Ризик розбещення неповнолітніх, вчинення актів педофілії і щонайменше викривлене виховання з демонстрацією девіантної моделі поведінки – все це звалюється на долю дітей у таких домогосподарствах.

І ще одна родзинка…
Чинний Сімейний кодекс України чітко визначає дефініцію «Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки». Але законопроєкт 9103 пропонує доповнити цю статтю Сімейного кодексу геть новим абзацем: «Реєстровані партнери є сім’єю незалежно від того, чи проживають вони фактично разом та чи ведуть спільно домашнє господарство».

Фактично з одного боку автори ініціативи пропонують наділити зареєстроване партнерство абсолютно всіма правами і привілеями сім’ї. Але водночас для такої «сім’ї» пропонують повністю переписати формат – проживання разом і спільне господарство геть необов’язкове. Так і напрошується запитання: а яке ж спільне майно вони хочуть ділити чи кого доглядати у лікарні, якщо вони разом не живуть і спільного господарства не ведуть. Нагадаємо, що саме аргументи про майнові і медичні аспекти є ключовими у пропаганді одностатевих реєстрованих партнерств.

А може ці законотворці просто вигадали новий спосіб ухиляння від податків під час переоформлення майна на «зареєстрованого партнера»? А може це ще один шлях ухилятися від військової служби с посиланням на стан здоров’я так званого «зареєстрованого партнера»? Бо ж статс «сім’ї» зареєстрованим партнерам пропонують надати (всупереч Конституції і Сімейному кодексу), а от необхідність спільного проживання при цьому прибрати. Коротше кажучи: слідкуйте за руками – працюють шахраї!

Правова недоцільність
Промоутери концепції реєстрованих партнерств для гомосесксуалістів в притаманному для них стилі вигадують проблеми, яких не існує. Зокрема, в публічній комунікації найчастіше йдеться про два базових аргументи – можливість оформити майно на «партнера», можливість ухвалювати медичні рішення за «партнера». Але будь-якому юристу відомо, що чинне українське законодавство вже надає можливість вирішити всі ці питання та багато інших. Цивільний кодекс та інші закони дають широкий спектр можливостей. Договірні відносини ніхто не скасовував, юристи і нотаріуси завжди поруч.

Одностатеві пари мають можливість самостійно визначати правовий режим свого майна і вони в Україні жодним чином не позбавлені можливості це робити через спеціальні договори. Згідно положень ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, «…сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості».

Будь-які дві чи більше осіб можуть визначити самостійно в договорі, кому яке майно належить або належатиме у майбутньому. Згідно положень ч. 1, 2 ст. 355 Цивільного кодексу України, «майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності». Згідно положень ст. 358 Цивільного кодексу України, «співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном».

Право на спадкування майна доступне через правовий інститут заповіту, який можна написати на будь-кого. Право виступати представником недієздатної особи можна реалізувати в загальному порядку через форму опіки та піклування, процедура визначена главою 6 Цивільного кодексу. Таким чином одностатеві пари в межах чинного в Україні законодавства і договірних відносин мають можливість реалізувати всі права, яких прагнуть – без жодної дискримінації.

Підсумок
Законопроєкт «Про інститут реєстрованих партнерств» (№9103) фактично легалізує так звані одностатеві «шлюби» в Україні. У тому числі з правом на всиновлення та опіку дітей. При цьому слово «шлюб» не використовується лише з однієї причини: бо Конституція у статті 51 прямо визначає шлюб виключно як союз чоловіка і жінки.

Його автори задекларували себе як політики, які поставили за мету ліквідувати чинну в Україні дефініцію шлюбу та сім’ї. Окрім того в їхніх зазначених діях можна вбачити загрозу національній безпеці України. Оскільки під час війни в нашій країні вони вчинили акт, який катастрофічно підриває довіру до органів влади і провокує значний суспільний конфлікт.

Вони схиляють парламент проігнорувати вимогу і позицію всієї Української громади, висловлену через багатотисячні вуличні заходи і через рішення сотні місцевих рад.

У зв’язку з викладеними обставинами Верховна Рада України має відмовитися від розгляду проєкту Закону «Про інститут реєстрованих партнерств» (№9103) і йому подібних як таких, що суперечать волевиявленню громадян України, а також суперечать Конституції України, Сімейному кодексу і моральним засадам українського суспільства.